Інсулінорезистентність, симптоми якої на ранній стадії зазвичай залишаються непоміченими, є небезпечним порушенням, що призводить до розладів метаболізму, підвищує ризик розвитку ендокринних і серцево-судинних захворювань. Зокрема, інсулінорезистентність відіграє ключову роль у механізмі розвитку одного з найпоширеніших захворювань нашого часу – цукрового діабету 2-го типу.
Інсулінорезистентність: визначення та сутність
Інсулінорезистентність це зниження чутливості рецепторів клітин інсулінозалежних органів, тканин до впливу гормону підшлункової залози – інсуліну. Цей гормон регулює метаболізм глюкози та її рівень в крові. Головний мозок та ще низка органів є інсулінонезалежними, інсулін не регулює надходження до них глюкози. Натомість, печінка, м’язова та жирова тканина є інсулінозалежними, вони отримують глюкозу з крові тільки якщо інсулін «надає дозвіл», а при інсулінорезистентності їх рецептори «не чують» цього дозволу. Тобто порушується вплив інсуліну на організм людини, хоча залоза виділяє його вчасно та в достатній кількості.
Розглянемо, що означає інсулінорезистентність для організму, на прикладі механізму розвитку цукрового діабету 2 типу, найпоширенішого наслідку цього розладу.
- Після їжі в крові підвищується рівень глюкози (глікемія),підшлункова залоза виробляє інсулін, щоб забезпечити її засвоєння.
- Клітини інсулінозалежних органів «не чують» сигнал інсуліну, тому не можуть використати глюкозу для забезпечення енергетичних потреб.
- Організм отримує сигнал про брак глюкози, починає використовувати запаси глікогену для забезпечення потреби в ній, рівень глюкози в крові стає ще вищим, але вона не засвоюється.
- Підшлункова залоза реагує на гіперглікемію продукцією нових порцій інсуліну, але він не виконує свою функцію, бо клітини нечутливі (резистентні) до нього.
- Виникає гіперінсулінемія, що провокує зниження рівня глюкози в крові (гіпоглікемію). Мозок, нервові волокна, нирки, надниркові залози, сітківка очей не отримують достатньо глюкози.
- Поступово клітини підшлункової залози виснажуються, розвивається її недостатність.
Чому виникає резистентність до інсуліну?
Інсулінорезистентність може бути вродженою, набутою чи змішаною (розвивається за наявності генетичної схильності під впливом тригерів, що діють протягом життя). Приблизно у 10% людей діагностується ідіопатична інсулінорезистентність, причини якої не вдається встановити. Вроджена інсулінорезистентність пов’язана з низкою генетичних патологій – синдромами Альстрема, Вернера, Рабсона-Менденхола.
Набута та змішана інсулінорезистентність часто є супутнім розладом при таких захворюваннях, патологіях:
- синдром полікістозних яєчників;
- ожиріння, особливо абдомінальне (фігура типу «яблуко»);
- гіпотиреоз;
- подагра (порушення метаболізму сечової кислоти);
- дисліпідемія (відхилення від норми балансу ліпопротеїдів низької та високої щільності);
- артеріальна гіпертензія.
Називати ці патології причинами інсулінорезистентності не зовсім вірно, швидше вони є тригерами, факторами ризику.
Додаткові фактори ризику інсулінорезистентності
Окрім захворювань ризик розвитку інсулінорезистентності підвищують такі фактори:
- надлишок «швидких» вуглеводів в раціоні, зловживання жирною, солоною їжею;
- звичка до постійних перекусів;
- малорухомий спосіб життя;
- побічний ефект деяких медикаментів (гіпотензивні, противірусні, стероїдні гормони);
- дефіцит вітаміну D;
- часті стреси;
- розлади сну, його дефіцит;
- вік старше 45 років;
- у жінок – гестаційний діабет, народження дитини вагою понад 4 кг в анамнезі.
Як проявляється інсулінорезистентність?
Ознаки інсулінорезистентності є неспецифічними, їх часто сприймають як прояви інших захворювань чи нормальну фізіологічну реакцію на деякі подразники. Запідозрити порушення чутливості до інсуліну варто за наявності таких симптомів:
- відчуття постійної втоми;
- набір ваги;
- часте відчуття голоду, потяг до солодкого;
- гіперпігментацїї чи потовщення шкіри на окремих ділянках;
- перепади настрою, підвищена дратівливість, пригнічений стан;
- зниження когнітивних функцій, проблеми з пам’яттю. концентрацією уваги.
Інсулінорезистентність та її вплив на вагу
Інсулінорезистентність дуже часто супроводжується надлишковою вагою, ожирінням, але відсутня єдина думка щодо причинно-наслідкового зв’язку між цими розладами. Деякі вчені стверджують, що надмірна вага є важливим тригером розвитку інсулінорезистентності, але зниження чутливості до інсуліну не сприяє набору ваги. Інші називають інсулінорезистентність причиною чи фактором ризику ожиріння. Безперечно, людям з інсулінорезистентністю значно складніше схуднути, ніж тим, хто має нормальну чутливість до інсуліну.
Як виявити та контролювати інсулінорезистентність
За наявності симптомів чи факторів ризику інсулінорезистентності необхідно пройти обстеження. Основний метод, як перевірити інсулінорезистентність: здати лабораторні аналізи. В лабораторії НеоЛаб вони об’єднані в панель «Глюкоза, метаболіти вуглеводного обміну та пов’язані з ним гормони». В першу чергу призначаються такі аналізи:
- глюкоза крові натще;
- глюкозотолерантні тести – визначається рівень глюкози в крові натще та через 2 години після вуглеводного навантаження (вживання солодкого);
- індекс НОМА – визначається рівень у крові глюкози та інсуліну, розраховується їх співвідношення.
Для подальшого контролю може проводитись аналіз на глікований гемоглобін HbA1c, що дозволяє визначити середній рівень глюкози в крові протягом останніх 3 місяців, оцінити динаміку. При виявленні інсулінорезистентності зазвичай призначається розширене обстеження для встановлення причин, супутніх розладів – інші аналізи гормональної панелі, ліпідограма тощо. З урахуванням результатів цих обстежень лікар розробляє план лікування, дає рекомендації, як подолати інсулінорезистентність.
Ризики для здоров’я при інсулінорезистентності
Гормональний дисбаланс і порушення обміну речовин можуть бути як пусковим фактором інсулінорезистентності, так і її наслідками. Стійке порушення чутливості до інсуліну є фактором ризику:
- цукрового діабету 2-го типу;
- метаболічного синдрому;
- гіпертонії, атеросклерозу та ішемічної хвороби серця;
- захворювань печінки та нирок;
- порушень статевої, репродуктивної функції, жіночого безпліддя, еректильної дисфункції в чоловіків;
- нейродегенеративних захворювань (хвороба Альцгеймера тощо);
- ускладнень вагітності – гестаційного діабету, прееклампсії.
Підходи до лікування інсулінорезистентності
Інсулінорезистентність – це не самостійне захворювання, а патологічний стан, що зазвичай є наслідком інших захворювань або їх причинним фактором. Комплексне лікування інсулінорезистентності може включати в себе:
- корекцію способу життя (раціональне харчування, спрямоване на зниження рівня глюкози в крові та маси тіла, фізична активність, нормалізація сну, зниження рівня стресу);
- лікування супутніх розладів;
- специфічну медикаментозну терапію препаратами, що впливають на інсулінові рецептори, стимулюють їх чутливість, запобігають підвищенню рівня глюкози в крові.
«Чи можна вилікувати інсулінорезистентність без медикаментів, залежить від стадії, ступеня тяжкості цього розладу, його причин. Основна роль у лікуванні відводиться корекції способу життя та дієтотерапії. Фармакотерапію лікарі призначають лише за показаннями, при виражених стійких порушеннях чутливості до інсуліну, зокрема, генетично обумовлених.»
Заходи для профілактики порушення чутливості до інсуліну
Методи немедикаментозної терапії інсулінорезистентності одночасно є заходами її профілактики. Для профілактики порушення чутливості до інсуліну рекомендується:
- обмежити вживання простих вуглеводів, насичених жирів, гострої та солоної їжі;
- контролювати масу тіла за допомогою фізичної активності та раціонального харчування;
- уникати стресогенних ситуацій, опанувати прийоми контролю стресу, лікувати розлади сну;
- регулярно проходити скринінг цукрового діабету (перевіряти показники рівня глюкози);
- не ігнорувати підвищення артеріального тиску, симптоми ендокринних, метаболічних порушень, проходити діагностику та вчасно розпочинати лікування.
Роль інсуліну в організмі не обмежується регулюванням метаболізму глюкози, тому порушення чутливості до нього загрожує не лише розвитком цукрового діабету 2 типу, але й іншими небезпечними наслідками. Інсулінорезистентність може бути вродженою, генетично обумовленою, але частіше вона поступово розвивається протягом життя під впливом низки захворювань і зовнішніх факторів. Дуже часто вона пов’язана зі способом життя, контроль ваги та раціональне харчування значно знижують ризик розвитку цього порушення. Важливу роль в успішній корекції інсулінорезистентності та профілактиці її наслідків відіграє рання діагностика, основним методом якої є лабораторні аналізи.
Список джерел
- Nolan CJ, Prentki M. Insulin resistance and insulin hypersecretion in the metabolic syndrome and type 2 diabetes: Time for a conceptual framework shift. Diab Vasc Dis Res. 2019 Mar;16(2):118-127.
- Katz A, Nambi SS, Mather K, Baron AD, Follmann DA, Sullivan G, Quon MJ. Quantitative insulin sensitivity check index: a simple, accurate method for assessing insulin sensitivity in humans. J Clin Endocrinol Metab. 2000 Jul;85(7):2402-10.
- Tanase DM, Gosav EM, Costea CF, Ciocoiu M, Lacatusu CM, Maranduca MA, Ouatu A, Floria M. The Intricate Relationship between Type 2 Diabetes Mellitus (T2DM),Insulin Resistance (IR),and Nonalcoholic Fatty Liver Disease (NAFLD). J Diabetes Res. 2020;2020:3920196.
